Світ дитинства з вікон "Білої хати" закарпатки Лідії Повх

Кольорове і яскраво, талановито оформлене молодим художником Михайлом Ходаничем видання розповідає дітям про рідний край, родину, природу і навчає патріотизму, культурі та гуманізму. Ілюстрації до віршів іноді доповнюють сам текст, збагачують сприймання.

Твори закарпатської авторки здатні гідно представити наш край на всеукраїнських та європейських теренах. Адже „Біла хата на горбку" уже від самої своєї назви ментальна, у ній дихає топоніміка Карпат, тут по-справжньому живуть гори, і це створює неповторний колорит Закарпаття. Як у першому, заспівному, вірші „Наші гори": „Ой на гору Плішку легко вийти пішки. А на той Синяк — ну ні так, ні сяк..."

Книжечка пропонує дитині світоглядні та матеріальні засади рідного, у легких для засвоєння картинках розповідає про складні перипетії сучасного. Саме тому деякі вірші Лідії Повх мають ніби подвійну панораму, що передається через притаманну дитячим творам алегоричність. Так, голодні коти, які прямують містом, уже зовсім і не коти, а справжнісінькі заробітчани, у яких „чемоданів густо-густо, в чемоданах пусто-пусто", а киця, що намагається говорити псевдоугорською мовою, дуже нагадує тих, які цураються рідної культури.

Письменниця не обходить „недитячі" важкі теми. Вона говорить з дітьми про все, що оточує сучасну дитину, невимушено і легко. Тому рідний край з вікон білої хатки постає правдиво європейським, зі столицями сусідніх країн, з кордонами та безмежними шляхами на схід-захід, які міряють краяни у пошуках заробітків. Чого варті „троє наших раків", що „подались у Краків" на „базар великий", щоб купити черевики, та дорогою стоптали значно більше, ніж придбали...

Поезія Лідії Повх читається легко, у ній неповторна дитяча безпосередність і гумор. Кожен рядок книжки — зрима картинка, яку легко уявити та проілюструвати. А ще — певна загадковість і незвичність сприймання. Як правило, кінець твору є ключем до розуміння всього тексту. Це дозволяє концентрувати увагу малого читача. Книжка світла, радісна, як і належить бути книжці для дітей.

Авторка дуже швидко „перебудовує" на свій лад бачення будь-якого, не тільки малого, читача — і від цього з першого й до останнього вірша начебто переживається радісне піднесення польоту.

І хоч Лідія Повх називає своїми вчителями в літературі для найменших Марійку Підгірянку, Володимира Ладижця та Степана Жупанина, її вірші не сплутаєш із жодними іншими, вони неповторні, а це означає, що поетеса віднайшла свій ключик до світу дитинства.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати